Історія

Кілька слів від засновника

Шановні пані та панове!

Вже з самого початку війни в Україні я почав прямо та опосередковано підтримувати український народ.

Спочатку я брав участь в організації демонстрацій проти війни в містах Білефельд та Герфорд. Мене багато що пов’язує з Україною, там у мене багато друзів, знайомих та родичів. Тому я допомагав людям з України знайти безпечні шляхи втечі та транспорт до Німеччини. Як тільки вони прибували сюди, в район Герфорд та Білефельд, я шукав для них приватне житло.

Інформація про те, що я можу допомогти з Німеччини, поширилася дуже швидко, тому все більше людей зверталися до мене за допомогою і змогли успішно виїхати з України. Я залучав дедалі більше знайомих, друзів та їхні контакти, щоб мати можливість запропонувати українцям варіанти розселення. Мої контактні дані активно розповсюджувалися по всій Україні, і вже через два тижні після початку війни до мене щодня зверталися десятки сімей та окремих осіб, більшість з яких я взагалі не знав.

Оскільки я нікому не відмовляв у підтримці, зараз до мене майже безперервно звертаються сім'ї та окремі особи через шість різних месенджерів (WhatsApp, E-Mail, SMS, Telegram, Signal, телефон). Щоб впоратися з усім цим, я дублював свій номер телефону, і моя партнерка тепер допомагає мені через паралельний телефон як асистентка та контактна особа, відповідаючи на численні заклики про допомогу з України. Окрім того, до мене звертається багато українців, які застрягли в інших країнах або вже перебувають десь у Німеччині та не знають, як діяти далі.

Завдяки тому, що певний час я допомагав у мерії та відділі соціального забезпечення в Білефельді, співробітники міста знають мене і вказують як контактну особу для сотень біженців. За перші 4–6 тижнів війни разом зі своїми помічниками мені вдалося розмістити понад 500 осіб у приватних домогосподарствах по всій Німеччині. Багатьох я спрямовував безпосередньо до центрів первинного прийому та притулків для біженців.

Коли обсяг роботи зріс настільки, що я вже не міг впоратися з нею самотужки вдома, я звернувся до Німецького Червоного Хреста (DRK) і отримав кабінет безпосередньо в будівлі DRK у Герфорді. Звідти я міг діяти і, паралельно з волонтерською допомогою в DRK, інформувати людей про безпечні шляхи евакуації та транспортні маршрути, а також організовувати житло для біженців. Щодня я консультував багатьох людей. На додаток до роботи в DRK, я двічі на тиждень допомагав як перекладач під час прийомних годин у центрі прийому біженців (ZUE) Герфорд.

Все більше людей по всій Україні ділилися моїм номером і активно ним користувалися, і я зрозумів, що зараз цим людям потрібно значно більше допомоги. Тому я вирішив зосередитися насамперед на допомозі людям безпосередньо в Україні. Багатьом із них ми з моїми помічниками надавали психологічну підтримку навіть по телефону. Ми шукали шляхи та можливості вивезти людей із зон запеклих боїв та окупованих територій України.

Щодня кількість наших помічників та прихильників зростала, і ми перетворилися на спільноту, яка діяла не лише між містами, а й між країнами. Все більше людей зверталися до мене, щоб я допоміг їм або їхнім родинам. Проте робота в DRK занадто обмежувала мене, тому я приєднався до громадської організації «Be an Angel» і шукав можливості стати ще вільнішим і незалежнішим, щоб допомагати більшій кількості людей.

Для «Be an Angel» я координував доставку гуманітарної допомоги в Україну, займався фандрейзингом, організовував та координував евакуацію з різних регіонів України. Однак можливості «Be an Angel» також були обмеженими, тому я паралельно налагодив контакти з іншими організаціями та координував евакуацію для таких ГО, як «Road to Relief» або «Humanfrontaid».

Зрештою настав момент, коли я вирішив заснувати власну громадську організацію, щоб мати можливість діяти та допомагати ще самостійніше. Сьогодні я співпрацюю з шістьма іншими ГО, є президентом (головою правління) ГО «Helpchain» і допомагаю Україні та українцям у найрізноманітніші способи. Крім того, я координую евакуацію з Одеси через Молдову до Німеччини, Австрії та Італії.